Неділя, 19.05.2024, 12:18
Кримінальне право України
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
* Chat - Box *
Форма входу
Пошук
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Тема 14. Обставини, що виключають злочинність діяння
Практичне заняття
 
Мета заняття: розглянути поняття та значення таких обставин, що виключають злочинність діяння, як необхідна оборона, уявна оборона, затримання особи, яка вчинила злочин, крайня необхідність тощо; визначити умови правомірності для зазначених обставин; засвоїти поняття й зміст перевищення меж необхідної та уявної оборони, заподіяння шкоди злочинцеві при його затриманні, крайньої необхідності.
Основні поняття: необхідна оборона; перевищення меж необхідної оборони; уявна оборона; перевищення меж уявної оборони; затримання особи, яка вчинила злочин; перевищення меж заподіяння шкоди злочинцеві при його затриманні; крайня необхідність; перевищення меж крайньої необхідності. фізичний або психічний примус; виконання наказу або розпорядження; діяння, пов’язане з ризиком; виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.
Устаткування: відеофільми, логічні схеми, відеопроектор, комп’ютерні навчальні програми.
 
 
Питання до практичного заняття
 
  1. Необхідна та уявна оборона.
  2. Затримання особи, яка вчинила злочин.
  3. Крайня необхідність.
  4. Інші обставини, що виключають злочинність діяння.
 
 
Розв’язати задачі за темою
Обставини, що виключають злочинність діяння. Кри­мінальне право України. Завдання до семінарських та практичних занять / За ред. П.С. Матишевського та С.С. Яцен­ка. – К.: Юрінком, 2002. – С. 211 – 222.
 
Методичні рекомендації та пояснення
 
Готуючись до цієї теми, слід мати на увазі таке: обставини, які виключають злочинність діяння, можуть бути виправдані лише в тому разі, якщо вони викликані винятковими подіями, процесами або діями, тобто пев­ними підставами, що обґрунтовують необхідність таких вчинків.
Необхідно твердо засвоїти, що правомірність конкретної обставини, що виключає злочинність діяння, ґрунтується або на суб’єктивному праві, або на юридичному обов’яз­ку, або на владних повноваженнях. Тому вказані обставини знайшли закріплення не лише в КК України, але й в інших законодавчих актах (наприклад законах України "Про міліцію", "Про Службу безпеки України", "Про оперативно-розшукову діяльність" тощо). 
Після самостійного опрацювання нормативно-право­вих актів і відповідної навчальної літератури курсанти (студенти) повинні засвоїти й викласти зміст таких обставин, що виключають злочинність діяння, як необхідна оборона; уявна оборона; затримання особи, яка вчинила злочин; крайня необхідність.
Право на необхідну оборону є природним і невідчужуваним, абсолютним правом людини. Суть необхідної оборони, виходячи з її законодавчого визначення, полягає в право­мірному заподіянні шкоди особі, яка чинить суспільно небезпечне посягання, особою, яка реалізує ґарантоване Конституцією України право на захист інтересів, що охороняються, від суспільно небезпечних посягань. Проте це не означає, що шкода, заподіяна особі, яка вчинила посягання, може бути будь-якою, що закон немовби ставить цю особу поза законом, дозволяючи заподіювати їй будь-яку шкоду. Інтереси особи, яка вчинила посягання, теж охороняються законом: заподіяна шкода не повинна перевищувати певних меж, перетворюватися на акт помсти, самочинної розправи. Іншими словами, заподіяна шкода не має перевищувати меж необхідної оборони.
Ознаки необхідної оборони, визначені в ст. 36 КК України, характеризують:
а) мету оборони;
б) спрямованість заподіяння шкоди;
в) характер дій того, хто захищається;
г) своєчасність;
ґ) домірність оборони.
Розглядаючи питання про необхідну оборону, курсанти (студенти) повинні самостійно вивчити Постанову Пленуму Вер­ховного Суду України № 1 від 26 лютого 2002 року "Про судову практику у справах про необхідну оборону", у якій ідеться про те, що суди, вирішуючи справи цієї категорії, повинні виходити з того, що відповідно до закону кожна особа має право на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання незалежно від можливості уникнути посягання чи звернутися за допомогою до інших осіб або органів влади.
Згідно з ч. 1 ст. 37 КК уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.
Уявна оборона характеризується наявністю трьох ознак у їх сукупності:
а) реальне суспільно небезпечне посягання відсутнє;
б) особа помилково сприймає поведінку іншої людини за наявне посягання;
в) через помилкове сприйняття наявності посягання потерпілому заподіюється шкода.
У частині 1 ст. 38 КК України йдеться про те, що "не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи".
Затримання злочинця має ознаки, що характеризують:
а) мету затримання;
б) особу, яка підлягає затриманню;
в) характер дій при затриманні;
г) своєчасність затримання;
ґ) необхідність заподіяння шкоди;
д) домірність шкоди, заподіяної злочинцеві при його затриманні.
Частина 1 ст. 39 КК України зазначає, що не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в цій обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.
Ознаки діяння, що вчиняється в стані крайньої необхідності, характеризують:
а) його мету;
б) спрямованість заподіяння шкоди;
в) характер дій;
г) своєчасність заподіяння шкоди;
ґ) межі заподіяння шкоди.
За законом не є злочином дія чи бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, уна­слідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (ч. 1 ст. 40 КК України).
Під фізичним примусом розуміється примушування особи до вчинення суспільно небезпечного діяння, тобто до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам шляхом застування фізичного впливу.
Психічний примус – це погроза застосування до особи чи її близьких фізичного насильства або заподіяння шкоди іншим її правоохоронюваним інтересам, знищення чи пошкодження майна, розголошення відомостей, які ганьблять особу, тощо.
Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу чи розпорядження (ч. 1 ст. 41 КК України).
Під законним наказом або розпорядженням розуміється обов’язкова до виконання правомірна вимога, висунута керівником, військовим командиром чи начальником або іншою уповноваженою особою підлеглим їм особам.
Законним треба вважати наказ:
а) який відданий компетентною особою (органом);
б) у межах повноважень цієї особи;
в) із дотриманням належної форми та порядку його віддання;
г) який ґрунтується на законі чи іншому нормативному акті;
ґ) за змістом не суперечить чинному законодавству;
д) якщо вчинювані дії не пов’язані з порушенням конституційних прав і свобод людини та громадянина.
Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке запо­діяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільної корисної мети (ч. 1 ст. 42 КК України).
Ризик визнається виправданим, якщо поставленої мети не можна було досягти в цій обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є дос­татніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам (ч. 2 ст. 42 КК України). Отже, виправданість ризику зумовлюється: а) прагненням досягти значної суспільно корисної мети (розроблення й виготовлення нових ліків, радикальне оновлення виробничої бази тощо); б) неможли­вістю досягнення поставленої мети шляхом, не поєднаним із ризиком; в) ужиття заходів, достатніх для відвернення шкоди, особою, яка допустила ризик.
З метою попередження та розкриття злочинної діяльності організованих груп або злочинних організацій правоохоронні органи ведуть боротьбу з організованою злочинністю, застосовуючи такий дієвий метод, як легендоване проникнення в ці структури своїх штатних працівників чи осіб, які на добровільних засадах допомогають їм у боротьбі зі злочинністю. Тому не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка, відпо­відно до чинного закону, виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі або злочинній організації з метою попередження чи розкриття їхньої злочинної діяльності.
Пропонуємо приклад розв’язання задачі за темою заняття.
Астахов і Лосицький залишилися в горах без продуктів харчування, їм загрожувала голодна смерть, оскільки вони заблукали. Натрапивши на будинок лісника, у якому нікого не було, вони виламали двері, узяли продукти в кількості, яка забезпечувала можливість перечекати бурю й дістатися населеного пункту.
Чи є в діях Астахова та Лосицького обставина, що виключає злочинність діяння?
Розв’язуючи цю задачу, доцільно визначити, яку нор­му треба використовувати щодо обставини, котра виключає злочинність діяння. У нашому випадку дії Астахова і Лосицького слід віднести до інституту крайньої необхідності. Право на заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності є субсидіарним (додатковим) правом. Астахов і Лосицький ним скористалися, оскільки виникла загроза їхньому життю. Тож вони завдали шкоди вимушено, як крайній, останній засіб усунути небезпеку, щоб вижити. Потрібно визначити небезпеку, яка безпосередньо загрожувала життю Астахова та Лосицького і яку неможливо було усунути іншими засобами, крім заподіяння шкоди лісникові. Варто підкреслити, що крайня необхідність тому й визнається крайньою, що викликається обстановкою, за якої Астахов і Лосицький змушені були вдатися до заподіяння шкоди інтересам лісника як до останнього, крайнього засобу усунення небезпеки, що загрожувала їхньому життю, тобто голодної смерті. Також рекомендується звернути увагу на те, що Астахов і Лосицький заподіяли шкоду меншої значущості в порівнянні зі шкодою, яка їм загрожувала. Життя двох людей не можна порівняти за значущістю з тією шкодою, якої зазнав лісник. Неможливість усунення небезпеки іншими засобами свідчить про те, що Астахов і Лосицький в обстановці, яка загрожувала їхньму життю, мусили заподіяти шкоду лісникові, оскільки інші можливості усунути безпосередню небезпеку відсутні.
Таким чином, з огляду на те, що дії Астахова та Лосиць­кого необхідно розглядати з позиції крайньої необхідності, то вони не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності.
Рівень своїх знань рекомендується перевірити, відпо­вівши на питання для самоконтролю.
 
 
Питання для самоконтролю
 
  1. Що таке необхідна оборона?
  2. Необхідна оборона – право чи обов’язок людини?
  3. Які умови необхідні для визнання дій такими, що вчинені в стані необхідної оборони?
  4. Що розуміється під перевищенням меж необхідної оборони?
  5. Яку відповідальність несе особа, що перевищила межі необхідної оборони?
  6. Що таке уявна оборона?
  7. Які наслідки спричиняють дії, пов’язані із заподіянням шкоди в стані уявної оборони?
  8. Що таке затримання особи, яка вчинила злочин, як обставина, що виключає злочинність діяння?
  9. У чому полягає спільність і відмінність інститутів необхідної оборони й заходів щодо затримання особи, яка вчинила злочин?
  10. Якими є умови правомірності затримання особи, що вчинила злочин?
  11. У чому полягає сутність крайньої необхідності?
  12. Які чинники характеризують наявність крайньої необхідності?
  13. Що являє собою перевищення меж крайньої необхідності, якими є наслідки такого перевищення?
  14. Як вирішується питання цивільно-правової відповідальності при заподіянні шкоди в стані крайньої необхідності?
  15. У чому полягає різниця між діями в стані необхідної оборони і в стані крайньої необхідності?
  16. Які ознаки характеризують діяння особи, що зазнала непереборного фізичного примусу?
  17. У чому полягає особливість застосування психічного примусу як обставини, що виключає злочинність діяння?
  18. У яких випадках фізичний або психічний примус створює стан крайньої необхідності?
  19. Яким чином здійснюється виконання законного наказу чи розпорядження?
  20. Які ознаки має виконання наказу?
  21. Які дії особи охоплюються поняттям "виконання явно злочинного наказу або розпорядження"?
  22. Як слід кваліфікувати дії особи, яка одержала злочинний наказ, однак не усвідомлювала його злочинного характеру, хоча за обставинами справи вона повинна була і могла це усвідомлювати?
  23. Які підстави й ознаки має діяння, пов’язане з ризиком?
  24. Які межі заподіяння шкоди передбачає ст. 42 КК України?
  25. У чому полягає ексцес ризикового діяння?
  26. Які існують межі заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації?
 
 
Додаткова література
 
  1. Балашов І. Перевищення меж необхідної оборони: спірні питання // Право України. – 2006. – № 8. – С. 85 – 88.
  2. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Х.: Основа, 1991. – 360 с.
  3. Баулин Ю.В. Право граждан на задержание преступника. – X.: Вища школа, 1986. – 157 с.
  4. Билиця А.Я. Основні ознаки поняття виправданого ризику // Актуальні проблеми вдосконалення кримінального законодавства України : Збірник наукових статей. – 2009. – Вип. 21.
  5. Владимиров В.А., Ляпунов Ю.К. Обстоятельства, исклю­чающие общественную опасность и противоправность деяния. – М., 1970.
  6. Володарський В. Необхідна оборона, перевищення її меж: деякі випадки кваліфікації // Право України. – 2000. – № 6. – С. 93 – 95.
  7. Володарський В. Проблемні питання необхідної оборони // Право України. – 1998. – № 11. – С. 118 – 122.
  8. Гусар Л. Поняття меж необхідної оборони // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 11. – С. 73 – 78.
  9. Диденко В.П. Правомерность причинения вреда преступнику при задержании. – К.: КВШ МВД СССР, 1984. – 72 с.
  10. Дячук С.І. Виконання наказу чи розпорядження у кримінальному праві (основні поняття, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства). – К.: Атіка, 2001. – 176 с.
  11. Зуев В.Л. Необходимая оборона и крайняя необходимость. – М., 1996.
  12. Козак В.И. Вопросы теории и практики крайней необходимости. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1981. – 154 с.
  13. Куц Н.Т. Основания и порядок применения огнестрельного оружия работниками ОВД: Учебное пособие. – К., 1976.
  14. Лашкет О. Необхідна оборона в системі обставин, що виключають злочинність діяння (компаративний підхід) // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 3. – С. 115 – 117.
  15. Лісова Н. Деякі аспекти кримінальної відповідальності при перевищенні меж крайньої необхідності // Вісник прокуратури. – 2006. – № 9. – С. 83 – 89.
  16. Лісова Н. Крайня необхідність: особливості визначення поняття // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 1. – С. 43 – 47.
  17. Лісова Н. Місце крайньої необхідності в системі обставин, що виключають злочинність діяння // Вісник прокуратури. – 2006. – № 5. – С. 56 – 65.
  18. Морозов В., Хаметдинова Г. Некоторые аспекты уголовной ответственности при превышении пределов крайней необходимости // Уголовное право. – 2005. – № 1. – С. 55 – 57.
  19. Мочкош Я. Необхідна оборона в кримінальному праві України: від ідеї до реальності // Право України. – 2006. – № 10. – С. 95 – 99.
  20. Огаренко Ю.В. Проблеми кримінальної відповідальності осіб, які виконують спеціальне завдання з попередження чи розкриття злочинної відповідальності організованої групи чи злочинної організації: порівняльний аспект // Право і безпека. – 2005. – № 2. – Ч. 4. – С. 92 – 94.
  21. Огаренко Ю.В. Стаття 43 КК України та її соціальна обумовленість // Право і безпека. – 2004. – № 3 – 4. – С. 86 – 89.
  22.  Островська К. Необхідна оборона та умови її правомірності (огляд судової практики та чинного законодавства) // Юридичний вісник України. – 1999. – №  2.  –  С. 28 – 32.
  23. Підкоритова Л. Кваліфікація перевищення меж заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні // Право України. – 1999. – № 8. – С. 65 – 67.
  24. Побегайло Э.Ф., Ревин В.П. Необходимая оборона и задер­жание преступника в деятельности органов внутренних дел. – М., 1987.
  25. Тишкевич И.С. Право граждан на задержание преступника. – Минск, 1974.
  26. Тишкевич И.С. Условия и пределы необходимой обороны. – М.: Юридическая литература, 1969. – 189 с.
  27. Ткаченко В.М. Необходимая оборона по уголовному праву. – М., 1979.
  28. Шаповалов Б.Б. Кримінально-правова регламентація дій в стані необхідної оборони // Бизнес и безопасность. – 2006. – № 2. – С. 46 – 48.
  29. Якимець Т. Крайня необхідність за новим КК України // Вісник Львівського університету: Серія юридична. – Львів, 2005. – Вип. 41. – С. 284 – 288.
  30. Якимець Т. Окремі проблеми законодавчого визначення перевищення меж крайньої необхідності // Право України. – 2005. – № 12. – С. 86 – 89.
  31. Якубович М.И. Необходимая оборона и задержание преступника. – М., 1976.
 
 
Кафедра кримінального права ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка © 2024
Зробити безкоштовний сайт з uCoz